info@firstconsulting.com.ua

skype12 firstconsulting.com.ua

+38 067 614 05 75

+38 050 450 10 28 



Відкрита онлайн консультація (Березень – Квітень 2018)

Податки, бухгалтерський облік, господарське право

Теми консультації:

Методи трансфертного ціноутворення

Калькуляція вартості продукції комплексного виробничого процесу

Оподаткування доходів фізичних осіб

Діяльність іноземних компаній на території України

 

 

1. Прочитала вашу статтю. Тут вказано, що метод "Витрати плюс" складно застосувати до продавця, який використовує у контрольованій операції цінні унікальні активи, такі як брендові торгові марки або ноу-хау. Можна детальніше пояснити чому в таких випадках краще застосовувати метод чистого прибутку?

Якщо ви купували товари брендових торгових марок, то звертали увагу на те, що вони коштують значно дорожче за не брендові товари з аналогічними споживчими властивостями. У ринкових умовах наявність авторитетної торгової марки забезпечує її власникам більш високу норму валового прибутку порівняно з товарами менш відомих марок.

Застосування методу «витрати плюс» полягає у тому, що до виробничої собівартості товарів додається «нормальний» відсоток маржі (валового прибутку) для отримання трансфертної ціни. Оскільки наявність унікальних активів збільшує ринкову норму прибутку, це унеможливлює пряме порівняння операцій, у яких застосовуються такі активи, з іншими ринковими операціями.

Неможливість прямого порівняння різних товарів у цих випадках пов’язана із специфікою обліку окремих видів нематеріальних активів. Відповідно до стандартів бухгалтерського обліку, нематеріальні активи, створені всередині компанії, такі як результати досліджень, бази даних, ноу-хау, торгові марки, не визнаються активами, а витрати на їх створення списуються в тому самому періоді, коли такі витрати понесені. Тому собівартість товарів, вироблених з використанням таких активів, не включає амортизацію витрат на створення цих активів. Оскільки такі витрати зазвичай є досить значними (інколи вони можуть у багато разів перевищувати прямі витрати на виробництво та збут товарів), їх не включення до розрахунку собівартості призводить до того, що «бухгалтерська» виробнича собівартість товарів, вироблених з використанням унікальних активів, є заниженою порівняно з економічними витратами на їх створення.

Оскільки виробнича собівартість є основою для застосування методу «Витрати плюс», її викривлення призводитиме до неточного визначення трансфертних цін. У цих умовах застосування методу чистого прибутку є більш надійним, оскільки цей метод враховує всі операційні витрати компанії, а не лише виробничу собівартість товарів, в тому числі і витрати на створення унікальних активів.

 

2. Основний вид діяльності нашого підприємства – виробництво соняшникової олії. Технологічний процес простий, на вході є один вид сировини (насіння), а на виході: один основний продукт – соняшникова олія, та супутня продукція: макуха, фуз. За багатьма рекомендаціями і методичними матеріалами з галузі виходить так, що як раз продаж супутньої продукції є тим моментом, коли підприємство отримує прибуток. При розрахунку собівартості олії ми використовуємо метод виключення, коли з витрат на виробництво основного продукту віднімається вартість супутньої продукції за ціною реалізації. Таким чином знижується вартість витрат на виробництво основного продукту. Всі виробничі витрати враховуються саме в готовому продукті, таким чином супутня продукція нам нібито виходить за нульовою вартістю (ми не витрачаємо на неї додатково ні сировину, ані робочу силу, ані електроенергію).
Питання: при формуванні звіту про прибутки та збитки як правильно розрахувати валовий прибуток, якщо виручка від реалізації отримана від продажу і олії (основного продукту) і супутньої продукції? Якщо супутня продукція віднімається за ціною реалізації, то що вважати її собівартістю, якщо вона фактично не розраховується і всі витрати закладені в основному продукті? І який при цьому виходить валовий прибуток?

Загальноприйнята практика базується на тому логічному припущенні, що виробництво ведеться з метою отримання прибутку від виробництва та продажу саме основної продукції, а супутня виходить неминуче, незалежно від бажання виробника. Тому супутня продукція не несе в собі ніякого прибутку, а виручка від її реалізації зменшує витрати на основну продукцію. Оскільки на дату випуску виручка від реалізації супутньої продукції може бути невідома, використовується «замінник» у вигляді справедливої вартості. Прибуток від продажу супутньої продукції дорівнюватиме нулю (або буде близьким до нуля), оскільки ціна реалізації супутньої продукції, як правило, дорівнює її первісній вартості або близька до неї.

Валовий прибуток від реалізації продукції дорівнює різниці між вартістю реалізації та первісною вартістю реалізованої продукції. Первісна вартість готової продукції розраховується в порядку, встановленому Положенням (Стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Відповідно до пункту 11 П(С)БО-16, собівартість продуктів комплексного процесу (тобто технологічного процесу, в якому одночасно утворюється кілька продуктів) зменшується на справедливу вартість супутньої продукції. Справедлива вартість – це сума, яка може бути отримана при продажу активу в ринкових умовах в угоді між незалежними сторонами.

У разі виробництва соняшникової олії калькулювання собівартості продукції проводиться таким чином:

  • Підсумовуються всі витрати виробничого процесу (вартість сировини, електроенергії на роботу технологічного обладнання, прямі витрати на оплату праці);
  • Щоб отримати виробничу собівартість олії, від сумарних витрат виробничого процесу віднімається справедлива вартість супутніх продуктів;
  • Первісна вартість олії дорівнює її виробничої собівартості. Первісна вартість побічних продуктів дорівнює їх справедливій вартості.

Приклад розрахунку:

У технологічному процесі переробки насіння отримано 5 тонн соняшникової олії, 12 тонн макухи та 1 тонна фузу. Ціна реалізації становить: масло 24 тис. грн. за тонну, макуха 3,5 тис. грн. за тонну, фуз 4 тис. грн. за тонну. Сукупні витрати виробничого процесу склали 120 тис. грн. Припускаємо, що супутня продукція реалізується за справедливою вартістю.

Виробнича собівартість 1 тонни соняшникової олії дорівнює:

(120 тис. грн. – (12 тонн х 3,5 тис. грн.) – (1 тонна х 4 тис. грн.) / 5 тонн = 74 тис. грн. / 5 тонн = 14,8 тис. грн.

Виручка від продажу:

Олія: 5 тонн х 24 тис. грн. = 120 тис. грн.

Макуха: 12 тонн х 3,5 тис. грн. = 42 тис. грн.

Фуз: 1 тонна х 4 тис. грн. = 4 тис. грн.

Разом: 120 + 42 + 4 = 166 тис. грн.

Собівартість реалізованої продукції:

Олія: 5 тонн х 14,8 тис. грн. = 74 тис. грн.

Макуха: 12 тонн х 3,5 тис. грн. = 42 тис. грн.

Фуз: 1 тонна х 4 тис. грн. = 4 тис. грн.

Разом: 74 + 42 + 4 = 120 тис. грн.

Валовий прибуток від продажу продукції:

Олія: 120 тис. грн. – 74 тис. грн. = 46 тис. грн.

Макуха: 42 тис. грн. – 42 тис. грн. = 0

Фуз: 4 тис. грн. – 4 тис. грн. = 0

Разом: 46 + 0 + 0 = 46 тис. грн.

 

3. Я планую підписати трудовий договір з організацією, в якому буде прописано суму мого заробітку. Поки в усній формі ми домовились, що я отримуватиму 15000 грн., а роботодавець (благодійна організація) платить за мене податки. Як ми з’ясували потрібно буде заплатити ПДФО (18%), ЄСВ (22%) та військовий збір (1,5%). Що із зазначеного повинна заплатити організація, яка мене наймає, а що вирахують з моїх 15000 грн.? Чи може організація заплатити всі 3 види зборів за мене?

Відповідно до статті 162 Податкового кодексу України (ПКУ), платниками податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) є фізична особа – резидент, яка отримує доходи, а також податковий агент.

Відповідно до п. 14.1.180 ПКУ, податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб є юридична особа, яка зобов'язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі. Відповідно до статті 171 ПКУ, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Такий самий порядок встановлений для військового збору пунктом 16-1 Підрозділу 10 Розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ.

Отже, роботодавець повинен утримати та сплатити до бюджету ПДФО та військовий збір з доходів, нарахованих робітнику у вигляді заробітної плати.

Що стосується ЄСВ, то, відповідно до статті 4 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», його платниками є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Припустимо, вам буде нараховуватися щомісячний дохід у розмірі 15000 грн. Тоді сума податків, що утримуватимуться з вашого доходу, складатиме:

ПДФО:                                 15000 х 18% = 2700 грн.

Військовий збір:             15000 х 1,5% = 225 грн.

Всього утримань:          2700 + 225 = 2925 грн.

Сума на руки складатиме 15000 – 2925 = 12075 грн.

Крім того, роботодавець сплатить ЄСВ у сумі 15000 х 22% = 3300 грн. за власний рахунок.

Якщо ж ви домовилися з роботодавцем, що ваш дохід «на руки» має бути 15000 грн., тоді розрахунки виглядатимуть таким чином:

Нарахований дохід:     15000/(1 – 0,18 – 0,015) = 18634 грн.

ПДФО:                                 18634 х 18% = 3354 грн.

Військовий збір:             18634 х 1,5% = 280 грн.

Всього утримань:          3354 + 280 = 3634 грн.

Сума на руки складатиме 18634 – 3634 = 15000 грн.

Крім того, роботодавець сплатить ЄСВ у сумі 18634 х 22% = 4099 грн.

 

 

4. Ми займаємося імпортом кондитерських виробів з Польщі та їх дистрибуцією на території України серед локальних дистриб’юторів. В даний час з'явилася зацікавленість від торгових мереж. Але співпраця з торговельними мережами передбачає жорсткі умови: відстрочка платежів від 90 до 120 днів, ретро-бонуси, вхідна плата за позицію та ін. Наших оборотних коштів не вистачить на задоволення їхніх вимог. Ми хочемо запропонувати нашому польському постачальнику відкрити в Україні філіал або дочірнє підприємство і взяти на себе функцію представлення його інтересів на території України: укладання договорів, проведення переговорів, складську та транспортну логістику та ін., за певний відсоток від продажів.
Яка форма прийнятна: філія, торговельне представництво, дочірнє підприємство?
Коли товар буде завозиться на представництво – це буде продаж чи транспортування на своє представництво? Де будуть сплачуватися податки – у Польщі чи в Україні? Якщо представництво буде мати гривневий рахунок, то після надходження грошей від продажу, чи можна буде гривню конвертувати у євро?

Відповідно до статті 3 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

  • юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;
  • структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України.

Таким чином, з юридичної точки зору, можливі всі перелічені Вами варіанти здійснення діяльності, а саме:

  • Представництво іноземної компанії без здійснення господарської діяльності;
  • Представництво (філія) іноземної компанії, що здійснює господарську діяльність;
  • Товариство з обмеженою відповідальністю, статутний капітал якого повністю або частково знаходиться у власності іноземної компанії.

Однак, не всі варіанти є рівноцінними. Нижче наведені особливості кожного з них.

Варіант 1. Представництво, яке не здійснює господарську діяльність

У цьому випадку представництво виконує лише вивчення попиту та пошук покупців від імені іноземної компанії, та не бере участі у розрахунках. Зовнішньоекономічний контракт у цьому випадку буде укладатися безпосередньо між продавцем – іноземною компанією та покупцем (українською торговою мережею). Митне оформлення імпорту товарів здійснюватиметься покупцем. Розрахунки між сторонами контракту можуть здійснюватися у іноземній валюті або у гривні. Виплата агентської винагороди на вашу користь може здійснюватися лише безпосередньо іноземною компанією (продавцем), а не його представництвом в Україні.

Для того, щоб представництво мало можливість відкривати банківські рахунки в українських банках, здійснювати платежі на території України, пов’язані із організаційним забезпеченням своєї діяльності, наймати на роботу працівників (в тому числі іноземних громадян) та здійснювати виплату заробітної плати, воно має бути зареєстроване на території України. Реєстрацію представництв іноземних компаній здійснює Міністерство економічного розвитку і торгівлі України відповідно до Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні. Термін розгляду документів про реєстрацію представництва складає 60 робочих днів. Плата за розгляд заяви про реєстрацію складає 2500 доларів США.

Представництво іноземної компанії, що не здійснює господарської діяльності на території України, не повинно реєструватися в органах ДФС як постійне представництво нерезидента. Але, на практиці, будь-яка діяльність (виплата заробітної плати, виплата агентської винагороди, тощо) веде до виникнення об’єктів оподаткування. Тому представництво повинно зареєструватися у органах ДФС як платник податків. Якщо представництво планує наймати на роботу резидентів України та виплачувати їм заробітну плату, воно також повинно зареєструватися у органах Пенсійного фонду як платник ЄСВ.

Представництво, що не веде господарської діяльності на території України та не отримує доходів з джерелом їх походження з України, є платником:

  • Податку на доходи фізичних осіб – щодо доходів у вигляді заробітної плати, що виплачується працівникам представництва (в т.ч. нерезидентам);
  • Єдиного соціального внеску – щодо доходів у вигляді заробітної плати, що виплачується працівникам представництва – резидентам України.

Представництво не є платником податку на прибуток. Податок на прибуток від реалізації товарів сплачує іноземна компанія у своїй країні.

Перевагами цього варіанту є:

  • спрощення митних процедур, оскільки митне оформлення на території України здійснює покупець;
  • можливість найму (призначення на посади) іноземців для роботи у представництві без отримання дозволу на працевлаштування.

Недоліки:

  • складна та дорога процедура реєстрації представництва;
  • низький ступінь захисту інтересів українського партнера, оскільки повний контроль за виплатою комісійної винагороди українській стороні здійснюватиме іноземна компанія.

Варіант 2. Представництво (філія) іноземної компанії, що здійснює господарську діяльність в Україні (постійне представництво нерезидента)

У цьому випадку представництво, як і у попередньому випадку, укладає договори від імені та за рахунок іноземної компанії, але може приймати участь у розрахунках. Зовнішньоекономічний контракт буде укладатися між продавцем – іноземною компанією (представництво може підписувати ці контракти від імені та за дорученням іноземної компанії) та покупцем (українською торговою мережею). Митне оформлення імпорту товарів здійснюватиметься, як і у попередньому варіанті, покупцем. Розрахунки між сторонами контракту можуть здійснюватися у іноземній валюті або у гривні. В тому числі, оплата у гривні може надходити від покупця на рахунок представництва в українському банку (рахунок типу «П»). Представництво може купляти валюту на міжбанківському валютному ринку за рахунок надходжень від продажу товарів для її перерахування головній компанії за кордоном.

Виплата агентської винагороди на вашу користь може здійснюватися іноземною компанією (продавцем) безпосередньо або його представництвом в Україні зі свого рахунку у гривні.

Державна реєстрація постійного представництва нерезидента здійснюється Міністерством економічного розвитку та торгівлі в тому ж порядку, що й реєстрація представництва, що не здійснює господарську діяльність. Постійне представництво повинно зареєструватися як платник податків у органах ДФС та як платник ЄСВ у органах Пенсійного фонду (у разі здійснення виплати заробітної плати на користь працівників – резидентів України). Додатково, постійне представництво нерезидента повинно зареєструватися платником податку на прибуток у органах ДФС.

Постійне представництво нерезидента є платником:

  • Податку на доходи фізичних осіб – щодо доходів у вигляді заробітної плати, яка виплачується працівникам представництва (в т.ч. нерезидентам);
  • Єдиного соціального внеску – щодо доходів у вигляді заробітної плати, яка виплачується працівникам представництва – резидентам України;
  • Податку на прибуток із доходів з джерелом походження з України.

При наявності договору про уникнення подвійного оподаткування з відповідною країною, іноземна компанія може зарахувати податок на прибуток, сплачений з доходів в Україні, у рахунок зменшення податку у країні своєї реєстрації.

Перевагами цього варіанту є:

  • спрощення митних процедур;
  • можливість найму (призначення на посади) іноземців для роботи у представництві без отримання дозволу на працевлаштування;
  • можливість проведення постійним представництвом нерезидента будь-якої комерційної діяльності в Україні, крім власне імпорту товарів (але в межах видів діяльності головної компанії);
  • у разі, якщо представництво очолюватиме представник українського партнера, він зможе контролювати надходження виручки та виплату комісійної винагороди українській стороні, що забезпечуватиме кращі гарантії порівняно з попереднім варіантом.

Недоліками у цьому випадку є:

  • складна та дорога процедура реєстрації представництва;
  • недостатній ступінь захисту інтересів українського партнера, оскільки остаточний контроль за діяльністю представництва залишається у іноземної компанії, в тому числі вона може призначати та звільняти керівника представництва;
  • необхідність ведення бухгалтерського обліку та подання звітності у повному обсязі, включаючи декларацію з податку на прибуток та фінансової звітності.

Варіант 3. Товариство з обмеженою відповідальністю, статутний капітал якої повністю чи частково знаходиться у власності іноземної компанії (дочірня компанія – резидент України)

Укладення договорів та розрахунки з покупцями здійснюватиме дочірня українська компанія, вона ж виступатиме імпортером товарів на підставі зовнішньоекономічного контракту між нею та іноземною материнською компанією. За рахунок виручки від реалізації товарів покупцям дочірня компанія проводитиме розрахунки з материнською компанією за поставлені товари (юридично ці дві окремі особи, тому для постачання товарів вони повинні укласти між собою контракт), оплату поточних витрат, в тому числі оплату праці.

Дочірня компанія може проводити виплату комерційної винагороди українській стороні або у формі оплати послуг, або шляхом розподілу прибутку (виплати дивідендів) у випадку, якщо український партнер буде одним із засновників.

Материнська та дочірня компанія сплачують податки окремо, кожна у своїй країні, з отриманих ними доходів.

Державна реєстрація товариства з іноземною участю принципово не відрізняється від реєстрації товариства, засновниками якого є українські резиденти. Якщо засновником виступатиме іноземна юридична особа, для реєстрації необхідно надати засвідчені та перекладені на українську мову копії її установчих документів, витяг з комерційного реєстру країни реєстрації. Державна реєстрація товариства здійснюється безкоштовно, можливі додаткові витрати на переклад та засвідчення іноземних документів, оплату послуг з юридичної допомоги.

Цей варіант має такі переваги:

  • проста та швидка процедура реєстрації дочірньої компанії;
  • необмежена можливість для дочірньої компанії проведення комерційної діяльності в Україні;
  • якщо українському партнеру належатиме частка у статутному капіталі дочірньої компанії, це забезпечить найкращі юридичні гарантії порівняно з іншими варіантами.

Недоліками цього варіанту є:

  • необхідність здійснення дочірньою компанією за власний рахунок імпортних митних процедур в Україні;
  • необхідність отримання дозволу на працевлаштування для іноземців, які займатимуть посади у компанії;
  • необхідність ведення дочірньою компанією бухгалтерського обліку та подання звітності у повному обсязі, в тому числі необхідність реєстрації платником ПДВ;
  • необхідність початкових інвестицій для оплати витрат дочірньої компанії, в тому числі для митного оформлення товарів.

У підсумку ми вважаємо, що варіант, який передбачає створення на території України товариства з обмеженою відповідальністю із спільною участю з іноземним партнером, забезпечуватиме найкращий захист майнових інтересів української сторони.

 

 

Бажаєте отримати безкоштовну консультацію від професіоналів?

Ми регулярно відповідаємо на запитання підписувачів у нашій групі Фейсбук. Якщо ви є користувачем Фейсбук, задайте питання, використовуючи посилання нижче. Якщо ви не не є користувачем Фейсбук, ви маєте бути зареєстрованим користувачем нашого сайту, щоб мати змогу задати питання.

Це повністю безкоштовно!

 

Задати питання у Фейсбук:

тисніть на іконку:

ico.facebook

Ми відповідаємо на запитання у Фейсбук протягом кількох годин (у робочі дні).

Увійти або зареєструватися, щоб задати питання

 

Онлайн консультацію провів

But

Станіслав Бут

Сертифікований міжнародний професійний бухгалтер (CIPA)

Дійсний член Федерації професійних бухгалтерів та аудиторів України

Матеріали сайту є об'єктом правового захисту відповідно до Закону про авторське право в цифрову епоху (Digital Millennium Copyright Act)

Використання матеріалів сайту дозволено виключно за наявності активного посилання на оригінал.

Вгору