info@firstconsulting.com.ua

skype12 firstconsulting.com.ua

+38 067 614 05 75

+38 050 450 10 28 

Застосування методів трансфертного ціноутворення на прикладах

on 9 жовтня 2015

Ми продовжуємо цикл статей, присвячених трансфертному ціноутворенню. У попередній статті ми розповіли про те, коли, як і для чого розраховуються трансфертні ціни, та про застосування методу порівняльної неконтрольованої ціни.

В цій статті ми наводимо детальний опис решти чотирьох методів.

 

Початок читайте у статті ТРАНСФЕРТНЕ ЦІНОУТВОРЕННЯ 2015. ЩО ТАКЕ КОНТРОЛЬОВАНІ ОПЕРАЦІЇ?

Друга частина публікації  ВИБІР МЕТОДІВ ТРАНСФЕРТНОГО ЦІНОУТВОРЕННЯ

 

Метод ціни перепродажу

Якщо пряме порівняння цін товарів або послуг неможливе, наприклад, якщо товари, що продаються у контрольованих операціях, мають суттєві відмінності від тих товарів, щодо яких наявна інформація про неконтрольовані операції, можна провести порівняння валового (маржінального) прибутку. Метод ціни перепродажу заснований на припущенні про те, що відносний розмір валового прибутку у контрольованих операціях має бути таким самим, як і у неконтрольованих, якщо сторони операції виконують такі самі функції.

За методом ціни перепродажу ціни, за якими компанія перепродає непов’язаним особам товари, придбані у контрольованих операціях, зменшуються на відсоток валового прибутку. Отриманий результат є трансфертною ціною придбання, що відповідає принципу «витягнутої руки».

Приклад

Дистрибуторська компанія Х продає телевізори, які вона закупає у трьох виробників – А, В та С. Компанія А є пов’язаною особою для Компанії Х.

Безпосередньо порівняти ціни придбання телевізорів у різних виробників неможливо, оскільки вони відрізняються залежно від моделі та бренда виробника. Але середній відсоток валового прибутку, який компанія Х отримує при продажу телевізорів різних виробників, буде однаковим, якщо операції відповідають принципу «витягнутої руки».

Припустимо, що не існує суттєвих відмінностей між функціями, які Компанія Х виконує при перепродажу товарів всіх трьох виробників. Середній відсоток маржінального прибутку (відношення валового прибутку до ціни продажу) при продажу телевізорів марок В та С складає 20%. Тоді розрахунок трансфертних цін придбання товарів у Компанії А виглядатиме так:

Трансфертна ціна = Ціна продажу * (100 – 20) / 100

Відсоток валового прибутку визначається як відсоток, який платник податку отримує від перепродажу непов’язаним особам товарів, які придбані у результаті неконтрольованих операцій (внутрішнє порівняння). Він також може бути визначений як відсоток валового прибутку, який незалежна третя особа отримує від перепродажу товарів у подібних неконтрольованих операціях (зовнішнє порівняння). Оскільки дані про операції третіх осіб у багатьох випадках можуть бути недоступні або неповні, внутрішнє порівняння є простішим для застосування. Крім того, результати зовнішнього порівняння можуть бути менш надійними у разі, якщо платник податку та незалежна сторона зіставної неконтрольованої операції мають різні бізнес-стратегії, які впливають на цінову політику і розмір валового прибутку.

На відміну від методу порівняльної неконтрольованої ціни, відмінність товарів (послуг), якщо вона не дуже істотна, має незначний вплив на розмір валового прибутку. Натомість, відсоток маржі в значній мірі залежить від функцій, виконуваних сторонами операції. Отже, для правильного визначення відсотка валового прибутку необхідний ретельний функціональний аналіз. Як ми зазначали вище, чим складніше функції, що виконує сторона операції, чим більша вартість використовуваних нею активів та ризики, які вона приймає, тим вище має бути відсоток валового прибутку.

Приклад

Припустимо, що у наведеному вище прикладі Компанія Х здійснює лише функцію перепродажу телевізорів виробництва Компаній В та С. А щодо телевізорів виробництва Компанії А вона, крім того, виконує обов’язок з гарантійного ремонту. Витрати Компанії Х на гарантійний ремонт не оплачуються виробником окремо, а покриваються за рахунок валового прибутку від продажу.

Для визначення ціни «витягнутої руки», ціна перепродажу телевізорів виробництва Компанії А має бути зменшена на розмір валового прибутку, який, окрім звичайного відсотку, враховує також витрати на гарантійний ремонт, з урахуванням нормального рівня прибутку від послуг з ремонту.

Застосування методу ціни перепродажу дає більш надійні результати, коли:

  • Перепродаж товарів здійснюється впродовж нетривалого часу після їх придбання;
  • Платник податку, що перепродає товари, придбані у пов’язаних осіб, не здійснює щодо них складних функцій, результатом яких є значне збільшення ціни цих товарів;
  • Платник податку, що перепродає товари, не володіє унікальними активами, які задіяні у контрольованих операціях.

Приклад

Компанія А продає побутову техніку декількох незалежних виробників, а також побутову техніку під власною торговою маркою, яка виробляється пов’язаною особою – Компанією В.

Хоча Компанія А виконує подібні функції в усіх операціях з продажу товарів, у контрольованих операціях з перепродажу товарів виробництва Компанії В задіяний цінний нематеріальний актив – торгова марка, який впливає на розмір валового прибутку.

В більшості випадків неможливо достовірно визначити ані вартість самої торгової марки, ані розмір додаткової маржі, яку відома торгова марка додає до звичайного рівня прибутку. За таких обставин використання методу ціни перепродажу не дає надійних результатів.

Є два можливі виходи з ситуації: або застосувати метод «витрати плюс» до іншої сторони операції (Компанії В), або, якщо це недоцільно, використати метод розподілу прибутку.

Метод ціни перепродажу не може бути застосований, якщо товари, придбані в результаті контрольованих операцій, продаються також у контрольованих операціях.

Хоча цей метод найчастіше застосовується до товарів, є можливим застосовувати також для послуг, якщо платник податку є посередником у наданні послуг між підрядником – пов’язаною особою та незалежним замовником. Зокрема, він може застосовуватися до фінансових операцій.

Метод "витрати плюс"

Метод «витрати плюс» є дзеркально подібним до методу ціни перепродажу. Якщо при застосуванні останнього ціна перепродажу зменшується на відсоток валового прибутку для отримання трансфертної ціни придбання, то при застосування методу «витрати плюс» ціна придбання (або витрати на створення активу) збільшуються на відсоток націнки для отримання трансфертної ціни продажу.

Відповідно, якщо метод ціни перепродажу застосовується щодо операцій придбання товарів у контрольованих операціях, то метод «витрати плюс», навпаки, застосовується щодо операцій продажу товарів (послуг) у контрольованих операціях.

Приклад

Компанія А є виробником та експортером споживчих товарів. Продаж своєї продукції на ринку США Компанія А веде через дочірню Компанію В, тоді як на ринку країн ЄС продаж товарів компанії здійснюють незалежні дистрибутори.

Припустимо, що не існує суттєвих відмінностей між функціями, які Компанія А виконує при продажу товарів дочірній компанії та незалежним дистрибуторам. Середній відсоток націнки (відношення валового прибутку до собівартості товарі) при продажу незалежним дистрибуторам складає 25%. Тоді розрахунок трансфертних цін продажу товарів у Компанії В виглядатиме так:

Трансфертна ціна = Собівартість * (100 + 25) / 100

Відсоток націнки у контрольованих операціях порівнюється з відсотком націнки, який платник податку отримує під час продажу ідентичних або аналогічних товарів (послуг) у операціях з непов’язаними особами (внутрішнє порівняння). Для порівняння також може використовуватися націнка, яку незалежна сторона реалізує у неконтрольованих операціях продажу подібних товарів або послуг (зовнішнє порівняння). Але для методу «витрати плюс» надійність зовнішнього порівняння, як правило, невисока, з огляду на такі обставини:

  • Різні комерційні стратегії компаній впливають на політику ціноутворення і середній відсоток націнки;
  • Технології, що використовуються однією компанією для виробництва товарів або послуг, можуть бути більш ефективними, ніж технології, що використовуються іншою компанією. Відповідно, собівартість аналогічних товарів (послуг) у різних виробників може значно відрізнятися. Якщо виробник не має змоги покривати більш високі витрати за рахунок більш високої ціни, то відсоток націнки у нього буде нижчим за конкурентів;
  • На собівартість товарів або послуг впливає вартість (бухгалтерська оцінка) активів, що використовуються для виробництва (надання послуг). Якщо компанія використовує нове або переоцінене обладнання, більш високі амортизаційні відрахування збільшують собівартість та зменшують відсоток націнки порівняно з компанією, основні засоби якої частково або повністю амортизовані;
  • Відмінності в стандартах бухгалтерського обліку в різних країнах та різні облікові політики, що застосовуються компаніями, можуть призвести до відмінностей у визначенні собівартості. Наприклад, собівартість аналогічних товарі може розраховуватися по різному в залежності від обраного способу розподілення накладних виробничих витрат.

Рівень націнки залежить від функцій, які виконує продавець. Тому виконання функціонального аналізу так само важливо при застосуванні методу «витрати плюс», як і при застосуванні методу ціни перепродажу. Подібно до методу ціни перепродажу, відмінність товарів (послуг) не має вирішального впливу на розмір націнки.

Приклад

Припустимо, що у наведеному вище прикладі незалежні дистрибутори за свій рахунок проводять просування товарів Компанії А на місцевих ринках, у той час як на ринку США маркетингові і рекламні функції здійснює материнська компанія, а дочірня Компанія В виконує лише функцію дистрибуції.

Оскільки незалежні дистрибутори здійснюють додаткову функцію та несуть пов’язані ризики (ризик недостатнього попиту, тощо), контрактна ціна у операціях Компанії А з ними має бути нижчою, щоб компенсувати дистрибуторам додаткові витрати та ризики.

Щоб визначити трансфертну ціну у контрольованій операції з дочірньою компанією В, рівень націнки, який Компанія А отримує о операціях з незалежними дистрибуторам, має бути збільшений, аби компенсувати Компанії А додаткові витрати та ризики.

Метод «витрати плюс» не можна застосовувати, якщо товари (послуги), які платник податку продає пов’язаній стороні, були придбані також у пов’язаної сторони. В цьому випадку до покупця може бути застосований метод ціни перепродажу, або, якщо це недоцільно, застосований метод чистого прибутку або розподілу прибутку.

Подібно до методу ціни перепродажу, метод «витрати плюс» складно застосувати до продавця, який використовує у контрольованій операції цінні унікальні активи, такі як брендові торгові марки або ноу-хау.

Метод чистого прибутку

Метод чистого прибутку полягає у наступному:

  • Визначається операційний прибуток від операції (групи операцій);
  • Визначається найбільш економічно доцільна база операційного прибутку;
  • Відношення прибутку від контрольованої операції до обраної бази (показник прибутковості) порівнюється з тим самим показником прибутковості (відношенням прибутку до тієї ж бази) у неконтрольованих операціях.

Операційний прибуток від операції (групи операцій) визначається як валовий (маржинальний) прибуток, зменшений на пропорційну частку операційних витрат (адміністративних, збутових тощо). При визначенні операційного прибутку не враховуються інші витрати, що не пов’язані з операційною діяльністю, зокрема фінансові витрати (крім випадку, коли контрольована операція є фінансовою операцією).

Приклад

У якості показника прибутковості обрано рентабельність продажів (відношення операційного прибутку до чистого доходу від реалізації).

Рентабельність продажів у контрольованих операціях (РПк) складає 3%, тоді як середня рентабельність продажів у співставних неконтрольованих операціях (РПн) дорівнює 5%. Чистий дохід за звітний період від продажу пов’язаним особам до коригування (ЧД) складає 100 млн. грн.

З метою оподаткування чистий прибуток має бути скоригований, виходячи з рентабельності продажів у неконтрольованих операціях. Сума коригування (збільшення) оподатковуваного прибутку:

СКЧП = ЧД * (РПн – РПк) / 100 = 100 млн. * (5 – 3) / 100 = 2 млн. грн..

Хоча метод чистого прибутку можна застосовувати до одиничної операції, на практиці зручніше це робити до групи однорідних операцій, проведених в одному звітному періоді.

У якості бази операційного прибутку найчастіше розглядаються такі показники:

  • Вартість активів;
  • Дохід (виручка) від продажу;
  • Операційні витрати.

Вибір бази операційного прибутку, та відповідного показника прибутковості, має відображати основну функцію, виконувану стороною операції, та її основні ризики. Наприклад :

  • Рентабельність продажів (відношення операційного прибутку до доходу від продажу) доцільно застосовувати для компаній, основною функцією яких є дистрибуція;
  • Рентабельність витрат (відношення операційного прибутку до загальних операційних витрат) доцільно вибирати для більшості виробничих та сервісних компаній;
  • Рентабельність активів (відношення операційного прибутку до суми операційних активів, що використовуються у контрольованих операціях) доцільно застосовувати до видів діяльності, які вимагають значних початкових інвестицій (наприклад, видобування корисних копалин, діяльність залізничного, морського, трубопровідного транспорту, тощо).

Керівництво ОЕСР з трансфертного ціноутворення зазначає, що, залежно від конкретних обставин операції, можуть бути застосовані також інші показники прибутковості, що не заборонено також і Податковим кодексом.

Приклад

У таблиці наведені приклади показників прибутковості контрольованих операцій, які можна використовувати у деяких специфічних випадках.

 

Сфера застосування

 

Показник прибутковості

 

Показник операційного прибутку (чисельник)

 

База прибутку (знаменник)

Придбання товарів (послуг) у контрольованих операціях для наступного перепродажу Рентабельність продажів Операційний прибуток, отриманий від перепродажу Дохід від продажу товарів (послуг), придбаних у контрольованих операціях, незалежним покупцям
Продаж товарів, придбаних або вироблених у неконтрольованих операціях, пов’язаним особам Рентабельність витрат Операційний прибуток, отриманий від контрольованих операцій Операційні витрати, пов’язані з проведенням контрольованих операцій.
Перепродаж товарів, придбаних у контрольованих операціях, пов’язаним особам Рентабельність операційних витрат Операційний прибуток, отриманий від перепродажу Маркетингові та/або адміністративні витрати
Надання фінансових позик пов’язаним особам Рентабельність капіталу Прибуток у вигляді відсотків Інвестований (власний та запозичений) капітал
Надання транспортних послуг пов’язаним особам Прибуток на тонну Операційний прибуток, отриманий від контрольованих операцій Маса перевезеного вантажу
Надання професійних послуг пов’язаним особам Прибуток на одного працівника Операційний прибуток, отриманий від контрольованих операцій Кількість персоналу, зайнятого наданням послуг
Надання нерухомості в оренду пов’язаним особам Прибуток на квадратний метр Операційний прибуток, отриманий від контрольованих операцій Площа нерухомості

Показники контрольованої операції, як правило, порівнюються з показниками співставних неконтрольованих операцій того ж платника податків. Зовнішнє порівняння, тобто порівняння з неконтрольованими операціями незалежної сторони можливе, але воно рідко дає надійні результати.

Перевагою методу чистого прибутку є те, що на показники прибутковості, як правило, не дуже впливають відмінності умов проведення операцій та функцій, виконуваних сторонами операції, як це має місце при застосуванні традиційних операційних методів. Наприклад, якщо одна з сторін виконує функцію маркетингового просування товарів (послуг), то її валовий прибуток від операції (валова націнка), як правило, буде більшим, ніж у сторони порівняльної операції, яка не виконує маркетингової функції. Одночасно, перша сторона нестиме додаткові операційні витрати на маркетинг. Тому показники чистого операційного прибутку в обох випадках в ринкових умовах не будуть значно відрізнятися.

Тим не менш, при застосуванні методу чистого прибутку так само вимагається проведення функціонального аналізу, щоб упевнитися, що жодні суттєві відмінності не впливають на співставність операцій. Зокрема, відмінність показників чистого операційного прибутку може виникати не внаслідок навмисних цінових викривлень у операціях між пов’язаними сторонами, а як наслідок відмінності місцевих ринків, різних комерційних стратегій або різного рівня операційної ефективності компаній.

Одним з чинників, який не має відношення до ціни операції, але суттєво впливає на показники операційної прибутковості, і ступінь завантаження виробничих потужностей.

Приклад

Порівняємо показник рентабельності продажів двох компаній, виробничі потужності однієї з яких завантажені повністю, тоді як іншої – на 50 відсотків.

20151008 fig1

Як бачимо, навіть за відсутності інших відмінностей, внаслідок різного ступеня завантаження виробничих потужностей показники операційної прибутковості двох компаній відрізняються втричі.

Також слід мати на увазі, що при порівнянні показників компаній з різних юрисдикцій на них можуть впливати відмінності бухгалтерських стандартів. Тому необхідно впевнитися, що для розрахунку показників прибутковості в усіх випадках застосовується одна й та сама методика, та, за необхідності, проводити коригування бухгалтерських показників для забезпечення їх зіставності.

Приклад

Бухгалтерські стандарти деяких країн дозволяють наводити у звітності суму адміністративних та інших операційних витрат за вирахуванням суми інших доходів, не пов’язаних з продажем товарів та послуг. Сума операційного прибутку, та відповідно показники прибутковості, розраховані на базі такої звітності, будуть завищені.

Для коректного порівняння показників прибутковості необхідно усунути вплив на їх розрахунок доходів та витрат, не пов’язаними з товарами та послугами, що беруть участь у контрольованих операціях та/або співставних неконтрольованих операціях.

Якщо застосовується зовнішнє порівняння на базі фінансової звітності незалежної сторони (сторін), необхідний достатньо високий ступінь розкриття інформації, щоб можна було ідентифікувати та застосувати необхідні коригування бухгалтерських показників.

Якщо застосовується зовнішнє порівняння на базі фінансової звітності незалежної сторони (сторін), необхідний достатньо високий ступінь розкриття інформації, щоб можна було ідентифікувати та застосувати необхідні коригування бухгалтерських показників.

Приклад

Компанія А застосовує прямолінійний метод нарахування зносу основних засобів, тоді як Компанія В – прискорений метод, внаслідок чого витрати на знос основних засобів двох компаній суттєво відрізняються.

Для порівняння показників операційної прибутковості двох компаній необхідно усунути вплив різних методів обліку. Зокрема, можна розраховувати показники прибутковості обох компаній без урахування витрат на знос.

Оскільки метод чистого прибутку при його застосуванні вимагає численних коригувань показників, та оскільки ці коригування рідко можуть бути проведені з достатньо високою точністю, результат застосування цього методу у багатьох випадках може містити неточності. Для уникнення негативного впливу цих неточностей слід розраховувати діапазон показників прибутковості, у межах якого умови операції вважатимуться такими, що відповідають принципу «витягнутої руки».

Діапазон показників прибутковості може бути розрахований шляхом застосування декількох наборів статистичних даних, наприклад:

  • При внутрішньому порівняння – показників операції за різні періоди та/або з різними незалежними контрагентами;
  • При зовнішньому порівнянні – показників різних незалежних сторін за різні звітні періоди.

Приклад

Рентабельність продажу у контрольованих операціях Компанії А складає 25 відсотків.

В таблиці наведені дані про операції Компанії А з незалежними сторонами за звітний рік.

20151008 fig2

Якщо порівнювати показник прибутковості контрольованої операції 25% з середньорічним показником прибутковості неконтрольованих операцій 30,2%, можна зробити висновок про те, що контрольована операція не відповідає принципу «витягнутої руки». Але якщо застосувати діапазон рентабельності, картина буде іншою.

Граничними значеннями ринкового діапазону рентабельності будуть значення нижнього та верхнього квартилей, а саме:

(23,3+27,8) / 2 = 25,6% та (31,0+35,7) / 2 = 33,3%

Отже, показник рентабельності контрольованої операції знаходиться у межах ринкового діапазону.

Метод чистого прибутку не дає надійних результатів у випадку, коли внесок кожної з сторін контрольованої операції є унікальним. Наприклад, якщо кожна з сторін володіє цінними знаннями, технологіями або об’єктами інтелектуальної власності, які використовуються у операції. У такому випадку більш придатним є метод розподілу прибутку.

Метод розподілу прибутку

Метод розподілу прибутку застосовується у тих випадках, коли жоден з наведених вище методів не дає надійних результатів внаслідок:

  • істотного взаємозв’язку між контрольованими та неконтрольованими операціями платника податку, внаслідок чого не можна відокремити результати контрольованих операцій від неконтрольованих;
  • істотного взаємозв’язку між діяльністю та фінансовими показниками сторін контрольованої операції, внаслідок чого не можна застосувати метод трансфертного ціноутворення лише до однієї з сторін;
  • наявності у сторін вартісних унікальних активів або унікальної експертизи, що необхідні для проведення контрольованій операції, таких як унікальні знання та технології, відомі бренди, ексклюзивні права, тощо.

Цей метод не слід застосовувати, якщо одна з сторін контрольованої операції виконує прості функції та не вносить істотного вкладу у створення доданої вартості від операції.

Метод розподілу прибутку застосовується наступним чином:

  • Визначається загальний (комбінований) операційний прибуток обох сторін від контрольованої операції;
  • Комбінований прибуток розподіляється між сторонами операції в такій пропорції, яку можна було б очікувати у разі проведення операції між незалежними сторонами.

Практичне застосування методу є доволі складним, оскільки вимагає наявності достатньо повної інформації про обидві сторони операції, а також приведення бухгалтерських показників компаній з різних юрисдикцій до однієї методики обліку доходів та витрат. Необхідно вибрати бухгалтерські стандарти, на базі яких розраховуватимуться показники операції, а також (за наявності) показники співставних операцій.

Визначення пропорції розподілу прибутку між сторонами операції здійснюється шляхом оцінки відносного внеску кожної з сторін у створення прибутку від операції, з огляду на:

  • функції, виконувані сторонами;
  • активи сторін, задіяні у операції, включно з нематеріальними активами, що не відображені у бухгалтерському обліку сторін (унікальні знання, торгові марки, тощо);
  • ризики, які сторони приймають для виконання операції.

Приклади

  1. Сторони уклали договір про спільне створення кінофільму з метою отримання прибутку від ліцензування його прокату незалежними операторами.

Розподіл комбінованого прибутку сторін можна провести пропорційно витратам кожної з сторін на створення кінофільму.

  1. Компанії А та В уклали договір про спільну експлуатацію родовища природного газу. Компанія А володіє ліцензією на видобуток, а Компанія В займається постачанням газу споживачам.

Розподіл комбінованого прибутку сторін можна провести пропорційно вартості їхніх активів, що беруть участь у операції. Вартість активів сторони А складається з:

  • Витрат на розвідку або ринкової оцінки вартості запасів родовища;
  • Ринкової оцінки вартості ліцензії на видобуток;
  • Вартості видобувного обладнання.

Вартість активів сторони В включає:

  • Вартість трубопровідного та розподільчого обладнання;
  • Ринкову оцінку вартості контрактів із споживачами.

Можна використовувати також інші показники, окрім витрат та вартості активів сторін, для розподілу комбінованого прибутку, зокрема наведені у таблиці:

 

Характер контрольованої операції

 

Показники розподілу прибутку

 

Спільне надання послуг незалежним сторонам

Кількість персоналу, задіяного у наданні послуг;

Витрати на оплату праці персоналу, задіяного у наданні послуг;

Робочий час персоналу, задіяного у наданні послуг.

Надання послуг із зберігання та обробки даних Дисковий простір та/або кількість серверів
Спільна діяльність мереж роздрібної торгівлі Торгівельна площа

Можна застосовувати альтернативний спосіб розподілу комбінованого прибутку у два етапи. На першому етапі для кожної з сторін операції окремо визначається розрахунковий прибуток від контрольованої операції за одним з попередніх методів. Далі комбінований прибуток порівнюється з сумою розрахункових прибутків сторін. Різниця між сумою комбінованого прибутку та сумою розрахункових прибутків сторін розподіляється між сторонами у пропорції, що відображає їх відносний вклад у операцію. Цей спосіб корисний, коли у сторони операції виконують принципово різні функції, та в них відсутній спільний показник, який можна використовувати для розподілу прибутку.

Приклад

Сторони уклали угоду про спільну участь у будівництві елітного об’єкта житлової нерухомості. Сторона А – будівельна компанія з великим досвідом будівництва елітного житла – забезпечує виконання будівельних робіт та продаж апартаментів, а Сторона В – інвестиційний фонд – надає земельну ділянку та фінансує витрати на проект.

Кожна з сторін використовує у операції унікальні активи. Сторона А – експертизу у будівництві елітного житла та клієнтську базу. Сторона В – земельну ділянку, що відповідає вимогам до об’єкта, та доступ до дешевого капіталу.

Сторона А несе всі витрати за проектом, але не вкладає капітал та не використовує цінних матеріальних активів. Сторона В надає капітал у формі земельної ділянки та фінансового капіталу, але не несе істотних витрат за проектом. Таким чином, у сторін відсутній спільний показник розподілу прибутку.

Розподіл комбінованого прибутку доцільно провести у два етапи:

  1. Для кожної з сторін розраховується нормальний прибуток, який ця сторона могла б отримати від виконання неконтрольованої операції.

Для Сторони А нормальний прибуток розраховується через показник рентабельності витрат, який Сторона А (або незалежна будівельна компанія) могла б отримати від виконання будівельних робіт, та кошторисних витрат за проектом. Для цього застосовується метод «витрати плюс» або метод чистого прибутку.

Для Сторони В нормальний прибуток розраховується як відсоток на вартість інвестованого капіталу (фінансового та ринкової вартості землі), який вона отримала б від розміщення капіталу у надійні цінні папери. При цьому також застосовується метод «витрати плюс» або метод чистого прибутку.

  1. Різниця між комбінованим прибутком сторін та розрахунковим прибутком розподіляється між сторонами.

Додатковий прибуток може бути розподілений пропорційно сумам розрахункового прибутку сторін.

Метод розподілу прибутку зазвичай застосовується до складних операцій, які можуть мати достатньо велику часову протяжність. Інколи ринкові умови можуть значно змінитися за час проведення операції, внаслідок чого фактичний розподіл прибутку між сторонами може суттєво відрізнятися від того, на який вони розраховували, або про який вони домовлялися. В таких умовах визначення та розподіл комбінованого прибутку слід вести з огляду на ті умови, які існували в момент укладення угоди.

Слід також мати на увазі, що інколи існує великий проміжок часу між понесенням витрат та отриманням доходів. Тому період, який береться до уваги для визначення та розподілу комбінованого прибутку має бути достатнім, аби врахувати всі належні доходи та витрати. Це особливо важливо, якщо розподіл комбінованого прибутку базується на витратах сторін операції.

 

  

Сподобалась стаття? 

Тисніть червону кнопку та щотижня отримуйте сповіщення про нові публікації на нашому сайті.

 

Залишились питання? Ви хочете приймати участь у відкритих безкоштовних онлайн консультаціях? Дивіться анонс та приєднуйтесь до спілкування!

open consultation s link

 

Вгору